Рейтинг паспортів країн Шенгенської зони 2026 року

Основи Шенгенської зони було закладено 14 червня 1985 року, коли Франція, Західна Німеччина, Бельгія, Нідерланди та Люксембург підписали угоду в люксембурзькому містечку Шенген. Угода передбачала поступове скасування прикордонного контролю між державами-учасницями та створення спільного простору для подорожей. Шенгенську конвенцію, яка визначила порядок практичного застосування угоди, підписали 1990 року, а фактичне скасування контролю на внутрішніх кордонах розпочалося 1995 року. У наступні роки зона розширювалася завдяки приєднанню країн Центральної, Північної, Південної та Східної Європи, а 1 січня 2025 року Болгарія і Румунія також стали її повноправними членами. Сьогодні до Шенгенської зони входять 29 країн: Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія та Швеція.

Шенгенська зона не є тотожною Європейському Союзу, адже Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія беруть участь у Шенгенській системі, не будучи членами ЄС. Водночас Ірландія не приєдналася до Шенгенської зони, а Кіпр ще не перейшов до етапу повного членства, за якого контроль на внутрішніх кордонах скасовується повністю. Основою системи є відсутність регулярного паспортного контролю на внутрішніх кордонах, застосування спільних правил на зовнішніх кордонах і єдина візова політика щодо короткострокових поїздок. Країни також співпрацюють у сферах безпеки, поліцейської взаємодії, протидії нерегулярній міграції, судової координації та обміну даними через Шенгенську інформаційну систему. У разі загрози громадському порядку або виникнення серйозного ризику для безпеки держави-учасниці можуть за визначених умов і на обмежений строк тимчасово відновити контроль на внутрішніх кордонах.

Паспорти країн Шенгенської зони загалом мають високу силу, оскільки більшість цих держав вирізняються стабільною економікою, розвиненими державними інституціями, надійними системами ідентифікації та широкими дипломатичними зв’язками. Право на вільне пересування, яким користуються громадяни Європейського Союзу, посилює їхню мобільність, даючи багатьом власникам таких паспортів можливість жити, працювати й навчатися в інших країнах ЄС. Низькі ризики у сфері безпеки та нерегулярної міграції, біометричні стандарти паспортів і налагоджений обмін даними між державами також полегшують надання безвізового режиму з боку інших країн. Завдяки взаємним візовим домовленостям, економічним партнерствам і багаторічним дипломатичним відносинам країни Шенгенської зони мають безвізовий або спрощений доступ до значної кількості держав за межами Європи. Водночас сила шенгенських паспортів неоднакова, адже місце кожного з них у світовому рейтингу залежить від таких окремих чинників, як зовнішня політика країни, двосторонні угоди, економічне становище та рівень міжнародної довіри.